Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

А та дівка каже:

– Ви теперка не будете в латунах ходити, йно в такім убраню панськім, як я.

А йде економ заказувати на панщину, дивиться, що хати нема, йно якийсь мур на тім місці, такий дідинець, і думає: «Що ся то за диво стало без ніч, що такий палац став на тій хатині?» Кличе він Іваниху, щоби спитати, чи Гриць коло ставу, чи ні. А як та Іваниха вийшла, за таку паню вбрана, так економ сам завстидався, що він її Іванихою кличе.

А Іваниха каже:

– Ще від учера нема нікого коло ставу, бо Гриць удома.

– Ти ще, Іванихо, із Грицем підеш до тюрми.

А Гриць на собі свої сурдути дере на кавалки, бо одне, що він дурний, а друге, що він на собі ще не видів такого жодного убьору панського.

Економ каже:

– Іди ж но ти на диспозицію, пане Ґреґор, до пана!

А Гриць плаче:

– Як же я піду, коли я пан, і тамтой пан?

А панна написала табличку і винесла економові і каже йому:

– Прошу я вас, пане економ, і ви за то не гнівайтеся, що я вам буду казати: що така близька дорога панові до Гриця, як і Грицеві до пана.

Заніс економ панові ту табличку. Пан перечитав, засміявся з дурного Гриця і питає економа, хто йому так написав. Економ каже:

– Якась така панна винесла, якби королівна.

Думає пан, що то все жарти і сміх, і посилає назад економа з тою карткою, щоб Гриць прийшов і дав рахунок, скільки ще він панщини винен. Приходить економ назад, дає Іванисі картку. По якімсь часі Іваниха виносить знов ту картку. Де та панна написала: «Не був і не буду, але нех сі пан сам пофатиґує». Заніс економ назад, а пан собі думає: «Щось гострого є для мене від того дурного Гриця». І казав козакові коня осідлати і з великою злістю нагайку в руки взяв: «Поїду до того дурного Гриця і уб'ю його!» І приїхав. Як оглянув той дідинець і салю, то завстидався сам. Не злізає з коня, йно в дзвінок задзвонив:

– Хто то тут мешкає? – питає.

Хтів Гриць вийти до пана, але панна не пустила:

– Я сама вийду.

І привітала пана графа бардзо:

– Вельможний пане графе, проше до покою.

– О, ні, не буду я злізати з коня, бо щось я виджу дивного, що ся теї доби стало за мою рибу. Бо є ваше велике щастя, а вже моє нещастя.

І придумав скоро собі пан, як Гриця до себе запросити. Пише на коні картку, вже не пише «Грицю», йно «просить пан Ґреґора прийти на диспозицію». Гриць хоче йти і шукає за своїми латунами, але водяна панна каже:

– Нема і не буде вже твоїх латунів, бо до третього дня то ся той пан граф вдягне в них.

Пан думає собі вдома, яку б то кару йому видати? Аж запросив других панів, урядника і касира, і розказує їм, що то ся стало, дає їм той лист читати. А вони кажуть до того пана:

– Пане граб'я, ніц йому за кару не дайте, йно тілько нех він їде до сонця, за один день цілий світ об'їхав і назад щоб приїхав, і щоб спитав сонця, як то за один день цілий світ об'їхати. І щоби ввечері був вже вдома. То ліпшої кари не може бути суджено, бо одне, що він дурний. І він, як піде, то вже ся назад не верне. І пан ся всього позбуде.

І пан собі охоти набрав до того, що його преложоні кажуть, і написав пан, щоб Гриць пішов і спитав сонця, чого то воно вдень світить, а вночі не видно.

Приносить економ той лист до пана Ґреґора, а панна перечитала і каже, щоб дав пан коня для него і грошей, хоч би триста злотих. Пан з того ся засмутив, але його преложоні йому кажуть:

– А що ж то пану графові шкодить? Чи нема коня? А як у картах програє він триста ринських? Але, прецінь, спробуєм дурного Гриця, що з того вийде і що ся з ним стане.

І пан собі подумав, і охоти підібрав. Подумав він, що то правда, що то є мала баґателька. Отже, дав йому коня і гроші.

І Гриць поїхав з великою журбою в серці. А панна дала йому свій сиґнет на руку і лист, який вона написала, яко королівна, до свого батька і до матері. Що море її взяло, що в ставу була втоплена, а такий знайшовся, що, коли вона до ставу приплила, витягнув її замість риби на світ.

Їхав він, і вечір вже його захопив, стало дуже невидно, і дорога скінчилася. А з ним їхав економ, котрий був за свідка, бо йому самому не буде дана віра. От, ніч їх захопила, і вони журяться, що нема де переночувати. Аж дивляться, щось ся світить. То був палац великий. Приїздять під вікно і просяться на ніч, але там нікого нема, тільки їдна сама старенька кобіта, пані.

– Що хочете, люди?

– Ми хочем, може би, ви нас переночували.

– Не можу я вас тут ночувати, бо тут вас звірі з'їдять.

Подав Гриць лист тій пані. Вона перечитала той лист і запровадила до скали, такої стайні, щоби там звірі не добулися або вовки. А коло дев'ятої-десятої години вночі чути щось.

Гудуть, виють, не виють, але так, як крик і галас. Вони страшно полякалися, що їх смерть вже приходить, як та пані казала. А пані дала той лист свому панові, вовкові.

Вони були закляті: король і його ціле військо, як були на войні, у вовків. їх зачарували, а вона ся зістала з малою дитиною і втікала з свого краю. І як вона їхала на Дунаю, зачала велика фаля бити, і вона ту дитину згубила в Дунаю і в морі. А та дитина не втопилася, а виросла разом з рибою. І їден хлопець її витягнув замість риби на світ. І та дочка живе, і прислала ту саму печатку, що я їй вчепила. Як все то розказала стара пані тому вовкові, то з того вовка зробився чоловік. Як вона дала йому перечитати той лист і той перстень йому дала, то все войсько стало знов людьми з вовків.

Казав король припровадити Гриця